Мамо! Мамочка! Матуся!

Символ найкращого, найдобрішого, найсвітлішого. «Мама» - це перше слово, яке вимовляє з усмішкою дитина. «Мама» - це слово, яке найчастіше повторює людина в хвилини горя. Мама любить своїх дітей, завжди їх розуміє, подасть руку допомоги, розділить їх радість і печаль.

Закрий очі і прислухайся… І ти почуєш мамин голос. Він живе в тобі такий знайомий, рідний. Навіть, коли стаєш дорослим, завжди пам’ятаєш мамин голос, мамині руки, мамині очі.

 

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.